поснідати
ПОСНІ́ДАТИ, аю, аєш, док., без прям. дод., розм., що.
Поїсти вранці, з'їсти сніданок.
– А що, як присядем Отутечки під берестом Та трохи спочинем! – Та в мене ще шматків зо два Є хліба в торбині, То поснідаєм в пригоді, Поки сонце встане... (Т. Шевченко);
– Ти ж їла що досі, чи ні? – Та йдучи, – кажу, – з дому поснідала, а після того ще нічого не їла (Панас Мирний);
Дівчинка нашвидку поснідала, намотала на ноги теплі онучі і взулася в чоботи (О. Донченко);
– Не поснідавши, за дядьків мішок не берись! (О. Гончар);
// чим, розм. що. З'їсти що-небудь уранці на сніданок.
Роззявляка, чого ти тут стоїш! тут тебе вовки поснідають (Номис);
Вона швидко упоралась з хазяйством, поприбирала в хаті, поснідала вчорайшим [учорашнім] малаєм (М. Коцюбинський);
Поснідав хлопець величеньким шматком рибини, яку заїдав солодкою цибулиною та розмоченими в струмку сухарями (Я. Гримайло).
Словник української мови (СУМ-20)