посоромитися

ПОСОРО́МИТИСЯ, млюся, мишся; мн. посоро́мляться; док.

Відчути сором за свої вчинки, поведінку тощо.

[Явдоха:] За покійної неньки татко не так учащали до шиньку [шинку], все-таки інколи було і посоромляться матері (М. Кропивницький);

[Палажка:] Може, хоч чужих людей посоромиться [Іван] та віддасть те, що не прогайнував (Панас Мирний);

// у сполуч. з інфін. Відчуваючи сором, не наважитися зробити що-небудь.

Поцілувала [Олена] сонну дівчинку, що спала ближче до неї. Сина вона посоромилася цілувати, бо він уже був школярем (Григорій Тютюнник);

– Батька рідного не посоромився одурити, – прошепотів Лук'ян, згадавши людські перекази про поліцая-сина (О. Гуреїв).

Значення в інших словниках

1. посоромитися — посоро́митися дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. посоромитися — -млюся, -мишся; мн. посоромляться; док. Відчути сором за свої вчинки, поведінку тощо. || у сполуч. з інфін. Відчуваючи сором, не наважитися зробити що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. посоромитися — СОРО́МИТИСЯ (відчувати сором, незручність перед ким-небудь за когось, щось), СТИДИ́ТИСЯ, СТИДА́ТИСЯ розм., ЧЕРВОНІ́ТИ, СО́ВІСТИТИСЯ розм., СТРАМИ́ТИСЯ розм., СРАМИ́ТИСЯ заст., УСТИДА́ТИСЯ (ВСТИДА́ТИСЯ) розм., ВАРУВА́ТИСЯ розм., ГАНЬБИ́ТИСЯ діал. — Док.  Словник синонімів української мови
4. посоромитися — Посоро́митися, -ро́млюся, -мишся; посоро́мся, -ро́ммося, -ро́мтеся  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. посоромитися — ПОСОРО́МИТИСЯ, млюся, мишся; мн. посоро́мляться; док. Відчути сором за свої вчинки, поведінку тощо. [Явдоха:] За покійної неньки татко не так учащали до шиньку [шинку], все-таки інколи було і посоромляться матері (Кроп.  Словник української мови в 11 томах
6. посоромитися — Посоро́митися, -млюся, -мишся гл. Постыдиться. Глянь на Бога та посоромся людей. Ном. № 2950.  Словник української мови Грінченка