посоромитися
ПОСОРО́МИТИСЯ, млюся, мишся; мн. посоро́мляться; док. Відчути сором за свої вчинки, поведінку тощо.
[Явдоха:] За покійної неньки татко не так учащали до шиньку [шинку], все-таки інколи було і посоромляться матері (Кроп., II, 1958, 425);
[Палажка:] Може, хоч чужих людей посоромиться [Іван] та віддасть те, що не прогайнував (Мирний, V, 1955, 252);
// у сполуч. з інфін. Відчуваючи сором, не наважитися зробити що-небудь.
Поцілувала [Олена] сонну дівчинку, що спала ближче до неї. Сина вона посоромилася цілувати, бо він уже був школярем (Тют., Вир, 1964, 25);
— Батька рідного не посоромився одурити, — прошепотів Лук’ян, згадавши людські перекази про поліцая-сина (Гур., Новели, 1951, 37).
Словник української мови (СУМ-11)