1. Словник української мови в 11 томах

посоромитися

ПОСОРО́МИТИСЯ, млюся, мишся; мн. посоро́мляться; док. Відчути сором за свої вчинки, поведінку тощо.

[Явдоха:] За покійної неньки татко не так учащали до шиньку [шинку], все-таки інколи було і посоромляться матері (Кроп., II, 1958, 425);

[Палажка:] Може, хоч чужих людей посоромиться [Іван] та віддасть те, що не прогайнував (Мирний, V, 1955, 252);

// у сполуч. з інфін. Відчуваючи сором, не наважитися зробити що-небудь.

Поцілувала [Олена] сонну дівчинку, що спала ближче до неї. Сина вона посоромилася цілувати, бо він уже був школярем (Тют., Вир, 1964, 25);

— Батька рідного не посоромився одурити, — прошепотів Лук’ян, згадавши людські перекази про поліцая-сина (Гур., Новели, 1951, 37).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. посоромитися — посоро́митися дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. посоромитися — -млюся, -мишся; мн. посоромляться; док. Відчути сором за свої вчинки, поведінку тощо. || у сполуч. з інфін. Відчуваючи сором, не наважитися зробити що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. посоромитися — ПОСОРО́МИТИСЯ, млюся, мишся; мн. посоро́мляться; док. Відчути сором за свої вчинки, поведінку тощо. [Явдоха:] За покійної неньки татко не так учащали до шиньку [шинку], все-таки інколи було і посоромляться матері (М. Словник української мови у 20 томах
  4. посоромитися — СОРО́МИТИСЯ (відчувати сором, незручність перед ким-небудь за когось, щось), СТИДИ́ТИСЯ, СТИДА́ТИСЯ розм., ЧЕРВОНІ́ТИ, СО́ВІСТИТИСЯ розм., СТРАМИ́ТИСЯ розм., СРАМИ́ТИСЯ заст., УСТИДА́ТИСЯ (ВСТИДА́ТИСЯ) розм., ВАРУВА́ТИСЯ розм., ГАНЬБИ́ТИСЯ діал. — Док. Словник синонімів української мови
  5. посоромитися — Посоро́митися, -ро́млюся, -мишся; посоро́мся, -ро́ммося, -ро́мтеся Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. посоромитися — Посоро́митися, -млюся, -мишся гл. Постыдиться. Глянь на Бога та посоромся людей. Ном. № 2950. Словник української мови Грінченка