поспішатися
ПОСПІША́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОСПІШИ́ТИСЯ, шу́ся, ши́шся, док., розм.
Те саме, що поспіша́ти 1, 2.
Признаватися Галі Грицько не поспішався і не намагався напевне довідатися, хто їй більше до вподоби, – чи він, чи, може, Андрій (С. Васильченко);
Вона проспала ранкову зорю – от тобі маєш! І Галя засміялася небувалому випадку й почала поспішатися на роботу (Марко Вовчок);
Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішалися з гори в долину на спочинок (М. Коцюбинський);
Поспішився козаченько той пиріг із'їсти (П. Чубинський);
– Та я вже й не сперечаюся! – поспішилася пані заспокоїти доню (Л. Яновська);
Панна Юзя поспішилася до покоїв, бо почали з'їздитися гості (Леся Українка);
Розібралась [Маруся], роздяглась, давай піч топити і вечерять наставляти, і вже мати за нею було ніколи не поспішиться (Г. Квітка-Основ'яненко);
А що вже в полі на оранці, дак дідові старими ногами за наймитом і не поспішитись (Ганна Барвінок).
○ (1) Не поспіша́ючись, у знач. присл. – те саме, що Не поспіша́ючи (див. поспіша́ти).
Зінько Сивашенко йшов полем. Ішов не поспішаючись, бо була неділя, а поробившися добре ввесь тиждень, любив у неділю відпочити (Б. Грінченко).
Словник української мови (СУМ-20)