постругати
ПОСТРУГА́ТИ, постружу́, постру́жеш і поструга́ю, поструга́єш, док., що.
1. Стругаючи, вирівняти, зробити гладенькою поверхню чого-небудь.
– Дай ще я постружу весло. – Матвій віддав старому ніж і весло, той зручніше вмостився на ослоні, і незабаром стружки полетіли і по зборні, і по буцегарні... (М. Стельмах);
// Стругаючи, надати певної форми; вистругати, вирізати з дерева що-небудь, багато чогось.
2. розм. Вирівняти, очистити і т. ін. якусь площу, ділянку тощо, підготувавши її для чого-небудь.
– Усе ти з книжками, Давиде! – і мов задумалась. А потім діловито: от що – вона думає отут мазати, чи не заважатиме? Власне, не мазати зараз, а тільки поструже (А. Головко).
3. Стругати якийсь час.
Нахилив [Кулик] голову і, щось наспівуючи, старанно скребе ножем цурпалок. Поструже, уважно огляне з усіх боків. Здається, ніщо інше не цікавить його (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)