постягати
ПОСТЯГА́ТИ, а́ю, а́єш і рідше ПОСТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, док., кого, що.
1. Стягнувши, зав'язати щільніше багато чого-небудь (також про багатьох).
[Настя, Тетеря, Панас, потім і Байда:] Зажурилась Україна, що ніде прожити; Витоптала орда кіньми маленькії діти. Ой маленьких витоптала, великих забрала; Назад руки постягала, аж у Крим погнала (І. Нечуй-Левицький).
2. Тягнучи, зібрати докупи, в одному місці багато чогось.
– На цій [ділянці], поки постягаєш дерево до стосу – скільки часу прогайнуєш (М. Стельмах);
Багатство міське некрутів здивувало... “Все, що було на селах найкращого, мабуть, постягали сюди [у місто]” (Панас Мирний);
// перен. Зосередити в одному місці багато чогось або багатьох.
– Що ж ти, сину, думаєш чинити? – спитав Шрам. – А що ж! Їхати до Переяслава, постягати до обозу підручнії мені полки да й стояти хоть проти цілого світу! (П. Куліш);
Через кілька днів їх [танки] постягують зі степу в Каховку (О. Гончар).
3. Тягнучи, зняти, забрати з якоїсь поверхні все або багато чого-небудь.
Згадала [Марта], що у дворі треба сховати від дощу зерно, що сушиться, а в садку постягати полотно, що білиться (Марко Вовчок);
// Стягнути пальта, чоботи і т. ін. з багатьох.
Ястшембський насилу постягав з їх оксамитові на лисах чоботи (І. Нечуй-Левицький);
Другого дня вранці Серичак і Рахівський, пострижені й поголені, в чоботях, що їх постягали з побитих вояків під Стогом, .. рушили на доли (В. Гжицький).
4. Силою примусити всіх або багатьох злізти з чого-небудь, звідкись, зійти додолу, на землю.
– Збіглися люди, постягали тих з коней, зв'язали і повели на зборню (М. Коцюбинський).
5. Примусити багатьох сплатити борги.
6. перен., розм. Покрасти все або багато чого-небудь.
– Ти, сякий-такий сину! чи давно ж ти постягав у мене з жердки вінки цибулі (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)