посуворілий

ПОСУВО́РІЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до посуво́ріти.

* Образно. Зберіг [Л. Первомайський] вогонь свого серця, посуворілого в боях, але по-давньому неспокійного, буремного, тривожного й люблячого (з наук. літ.);

// у знач. прикм.

Схвильований, посуворілий, напружено ждав [воєнком], що вона відповість (О. Гончар).

2. у знач. прикм. Який набрав суворого виразу (про очі, обличчя).

Катя зупинилась, глянула на його посуворіле, стражденне обличчя (В. Козаченко).

Значення в інших словниках

1. посуворілий — посуво́рілий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. посуворілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до посуворіти. 2》 у знач. прикм. Який набрав суворого виразу (про очі, обличчя).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. посуворілий — ПОСУВО́РІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до посуво́ріти. *Образно. Зберіг [Л. Первомайський] вогонь свого серця, посуворілого в боях, але по-давньому неспокійного, буремного, тривожного й люблячого (Рад. літ-во, 5, 1968, 52); // У знач. прикм.  Словник української мови в 11 томах