посіпувати
ПОСІ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., що і без прям. дод.
Раз у раз злегка сіпати.
Хуса похмурий, роздратований проходжується по світлиці нерівним кроком, посіпуючи випущену бороду і відпихаючи ногою стільці тощо, коли трапляються йому на дорозі (Леся Українка);
Годинами вони [рибалки] чаклують над лунками. То посіпують рукою волосінь, щоб привабливо “грала” й апетитно світилася блешня, то, підібгавши під себе ноги, нерухомо сидять, мов кам'яні брили (з газ.);
// тільки чим. Час від часу робити мимовільні нервові рухи якою-небудь частиною тіла.
Лукерка кинула на плечі хустку і деяку мить стояла, посіпуючи плечима, так, ніби по ній раптом вдарив струмінь холоду (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)