посічений
ПОСІ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до посі́кти.
Подаючи на стіл, борщ посипають посіченою зеленню петрушки (з наук.-попул. літ.);
Брезент був геть посічений осколками, в нього задимало вітром (О. Гончар);
Дмитро допитливо подивився на блідо-жовтий, посічений зморшками, присушений вид жінки (М. Стельмах);
[Гарасим:] Ну, та й завзятий народ запорожці! Гайдамаки стогнуть та крекчуть, а вони на гамуз посічені, тілько й усього зосталося, що язик у роті, а й ним не перестають реготати та жартувати (Панас Мирний);
Василь, файний веселий легінь, загинув у бійці з ворожим родом, посічений топірцями (М. Коцюбинський);
Миючись під душем поруч Семена Ларивоновича, він завжди поглядав, здригаючись, на посічені мінними осколками бригадирові руки, на запалі груди, що дихали важко й часто (Ю. Яновський);
// у знач. прикм.
Посічений, постріляний, без ноги (В. Кучер);
// посі́чено, безос. пред.
Всі двері, клямки всі посічено шаблями (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).
2. у знач. прикм. Який посікся (про волосся).
Короткі посічені коси настовбурчились на його голові, неначе колючки на їжакові (І. Нечуй-Левицький);
* Образно. Старі верби теж дрімають обабіч дороги. Вони вже призвичаїлись до того гуркоту, сонно поопускали долу сиві посічені коси (Ю. Мушкетик).
3. у знач. прикм. Який обтріпався; обтріпаний (про тканину).
– Вже навіть лиштва посіклася до решти, – тереблячи, піднімає вгору подолок спіднички. – Скажи на милість, а вчора ніби була не посічена? – удавано дивуючись, розводить руками Олена (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)