поти
ПО́ТИ, присл., заст.
1. До того часу, до тих пір; доти.
Поки щастя плужить, поти приятель служить (Номис);
Поти пряла, поки й задрімала (Сл. Б. Грінченка);
– Ой, хочу ласощів!.. і поти усе вередуватиму, аж поки купиш ласощів (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Це ти, моє золото, приманила долю до нашої хати! Поки я сам жив, поти бідував (І. Нечуй-Левицький);
// рідко. До цього місця; досі.
І повелів: бурхатимеш от поти, оттут межа твоїм сердитим хвилям (Сл. Б. Грінченка);
– Мені набридла війна і солдатчина аж поти, – він, видно, показав рукою на горло (В. Гжицький).
2. Поки.
Поти дійшли до Вовчихи, місяць зовсім скрився, і хата Вовчихи стояла темна та сумна (Панас Мирний);
// У той час як.
Поти вона чистила чоботи, Мар'я мовчки прибиралася, підбирала свою розкуйдану косу, підсмикала пом'яту спідницю (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)