потовпитися
ПОТО́ВПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. пото́впляться; док., розм.
1. Натовпом (або разом з натовпом) піти, рушити кудись.
Староста .. подався на двір. За ним ішли десятники та соцький. За десятниками потовпились на подвір'я й люди (М. Коцюбинський);
Жіноцтво жваво потовпилося з кухні Брилів на ганок (Ю. Смолич);
// Пройти, протиснутися куди-небудь натовпом.
І рушили [хлопці] гуртом, аж у двері не потовпляться (А. Свидницький);
// перен. Проникнути куди-небудь, у якесь середовище, досягти певного становища.
– А хоч у конторі служити? – Хоч би й хотів, то не потовпишся, – понуро одказав Василь (Панас Мирний).
2. Уміститися де-небудь, у чомусь, у щось.
– Гм! – каже Кирило Тур, озирнувши його [Череваня] тушу. – Не багато таких потовпилось би в курені! (П. Куліш);
Полум'я не потовпилось в комин і шугнуло з комина просто в одчинені двері (І. Нечуй-Левицький);
– Пани їдуть на південь, до Румунії... – Армія втікає... – На великому шляху Львів – Ужгород не потовпляться (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)