потому
ПОТО́МУ, присл.
1. Те саме, що по́тім 1.
Ловив [Андрій] вухом той клик машини довго, уважно, наче боявся пропустити з нього хоч одну мить. Потому обернувся до жінки, весь сяючий (М. Коцюбинський);
І як віковий дуб – довго тримається під напором бурі, .. але валиться потому з гуркотом, вивертаючи землю, – так похилився Марусяк (Г. Хоткевич);
Принесла [бабуся] з сіней і виставила на стіл велику полив'яну миску, виповнену червоними квашеними помідорами. Потому сіла чистити картоплю (В. Козаченко).
2. Те саме, що поготі́в.
Тепер вітрів нема, а там і потому (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)