потуга

ПОТУ́ГА, и, ж.

1. Велике зусилля, напруження м'язів при якій-небудь роботі, якомусь рухові.

Гей, закипіла на нивах робота! Косе [косить] і в'яже до поту біднота. Косе і день вона, косе і другий, Гнеться і в'ється, як гад од потуги (Я. Щоголів);

Сахно підскочила й вхопилася за гілляку. Ще потуга – і вона повисла на руках (Ю. Смолич);

Дядько Микита замовк і ретельно цьвохкав кобильчину, що з великою потугою вивозила з яру сани (І. Кириленко);

// тільки мн. Скорочення м'язів черевного преса під час родів.

В законні дев'ять місяців почалися у матері Октава родові потуги (М. Стельмах);

Недостатній розвиток м'язів черевного преса веде при родах до вторинної слабості потуг, в зв'язку з чим роди звичайно затягуються (з наук. літ.).

2. тільки мн., перен. Відчайдушні спроби, зусилля (звичайно марні, безплідні) досягти чого-небудь, здійснити щось.

Нагадуючи фашистським варварам уроки історії, поет [В. Сосюра] знаходить гарячі слова, які бичують загарбників, розкривають їх маячливі плани й потуги повернути назад колесо історії (з навч. літ.).

3. розм. Те саме, що міць 2–4.

Хо збирає всю свою потугу: проймаючим холодом віє борода його, чудодійна сила, мов хмари ті, насуває найстрашніші картини перед очі лектора (М. Коцюбинський);

Сталь рвонула в усі боки, пручнулася чимдуж, вдарилася об товсті стіни конвертора, але вони стримали цей натиск і спрямували всю потугу вибуху вниз (П. Загребельний).

4. заст. Військова сила, військо.

Це було тої доби, коли розпанахана Україна мусила у московського царя Олексія Михайловича оборони шукати, коли він уже, по Переяславській Раді, послав свої потуги в Литву (М. Старицький);

– Біда, отамане, – прискакав Вовтузенко. – Суне нова потуга! (О. Довженко).

5. діал. Підтримка, утіха.

Позирну в вікно..: “Боже! оце мої розкоші йдуть! Оце моя затула й потуга!” (Ганна Барвінок);

[Сава:] Мені та потуга буде, що я за свою віру загину (М. Костомаров).

6. діал. Біда, нещастя.

Ой сподівайся, коню вороненький, На себе й потуги! (з думи).

(1) На поту́гу – на підмогу.

Чотири тисячі охочої донської “голитьби” – одчайдушних козаків – на потугу Хмельницькому вів завзятий молодий отаман Степан Разя (Я. Качура).

Значення в інших словниках

1. потуга — поту́га іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. потуга — (у праці) зусилля, напруження, натуга; (військова) сила, міць, могуття, могутність, потужність; З. військо, полчища; Г. держава, (могутня) надпотуга.  Словник синонімів Караванського
3. потуга — див. біда; сила  Словник синонімів Вусика
4. потуга — [поутуга] -гие, д. і м. -уз'і, мн. -угие, -уг  Орфоепічний словник української мови
5. потуга — -и, ж. 1》 Велике зусилля, напруження м'язів при якій-небудь роботі, якомусь рухові. || тільки мн. Скорочення м'язів черевного преса під час родів. 2》 тільки мн., перен.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. потуга — Сила, могутність, ополчення  Словник застарілих та маловживаних слів
7. потуга — ВІ́ЙСЬКО (сукупність озброєних загонів, військових підрозділів), А́РМІЯ, СИ́ЛИ (СИ́ЛА рідше) з означ., ПОЛКИ́ мн., поет., РАТЬ іст., поет., ДРУЖИ́НА іст., поет., ПОТУ́ГА заст.; ЗБРО́ЙНІ СИ́ЛИ (держави); ВО́ЇНСТВО, ПО́ЛЧИЩЕ, НАВА́ЛА, ОРДА́ зневажл.  Словник синонімів української мови
8. потуга — Поту́га, -ги, -зі; -ту́ги, -ту́г  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. потуга — ПОТУ́ГА, и, ж. 1. Велике зусилля, напруження м’язів при якій-небудь роботі, якомусь рухові. Гей, закипіла на нивах робота! Косе [косить] і в’яже до поту біднота. Косе і день вона, косе і другий, Гнеться і в’ється, як гад од потуги (Щог.  Словник української мови в 11 томах
10. потуга — Потуга, -ги ж. 1) Сила, мощь. Царство Боже прийде в потузі. Єв. Мр. IX. І. Перемогла б нечисту силу ти пречистою потугою своєю. К. Дз. 166. 2) Военная сила, войско. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга, бо буде ж нам, малий джуро, велика потуга.  Словник української мови Грінченка