потуплювати

ПОТУ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і ПОТУПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОТУ́ПИТИ, плю, пиш; мн. поту́плять; док., що.

Опускати донизу (голову), спрямовувати вниз (очі, погляд і т. ін.).

В кімнату вчителя ніяк не наважилася [Настя] зайти, хоч і як її запрошували. Потуплювала погляд, соромливо опускала вії (В. Речмедін);

Вона очиці потупля, Схиляє враз чоло (П. Грабовський);

Іноді вона засоромлено, мов молода, потупляла очі в землю (Олесь Досвітній);

Річенко, що сидів за весь сей час потупивши голову, підняв її (Г. Хоткевич);

Хлопець стояв, потупивши зір, подоба червоної барви виступила на його запалих блідих щоках (Л. Дмитерко).

Значення в інших словниках

1. потуплювати — поту́плювати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. потуплювати — -юю, -юєш і потупляти, -яю, -яєш, недок., потупити, -плю, -пиш; мн. потуплять; док., перех. Опускати донизу (голову), спрямовувати вниз (очі, погляд і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. потуплювати — (голову) див. понурювати, опускати  Словник чужослів Павло Штепа
4. потуплювати — ОПУСКА́ТИ (переміщувати нижче, донизу), СПУСКА́ТИ, ЗНИ́ЖУВАТИ, УПУСКА́ТИ (ВПУСКА́ТИ), ПОПУСКА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИ, ОСА́ДЖУВАТИ, ПРИСА́ДЖУВАТИ, ОСАДЖА́ТИ рідше; ПОНУ́РЮВАТИ, ПОТУ́ПЛЮВАТИ, ПОТУПЛЯ́ТИ (про голову, очі, зір). — Док.  Словник синонімів української мови
5. потуплювати — ПОТУ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і ПОТУПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОТУ́ПИТИ, плю, пиш; мн. поту́плять; док., перех. Опускати донизу (голову), спрямовувати вниз (очі, погляд і т. ін.). В кімнату вчителя ніяк не наважилася [Настя] зайти, хоч і як її запрошували.  Словник української мови в 11 томах