потьмянілий

ПОТЬМЯНІ́ЛИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до потьмяні́ти.

Пригнутись попрохала [вдова] в присілих дверях і в світлицю свою, де висіли потьмянілі від часу старовинні фамільні портрети, ввела обережно (Іван Ле);

Ніс [Нур'ялі] до саклі важкий, потьмянілий від роси глек (З. Тулуб);

// у знач. прикм.

У потьмянілих очах її спалахнули злі вогники (А. Шиян).

Значення в інших словниках

1. потьмянілий — потьмяні́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. потьмянілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до потьмяніти. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. потьмянілий — ТЬМЯ́НИЙ (про світло, вогонь тощо — неяскравий), ТУМА́ННИЙ, БЛЯ́КЛИЙ, БЛІДИ́Й, БЛІДНИЙ розм., СКУПИ́Й розм., ПРИМА́РНИЙ розм., ТЬМА́ВИЙ розм., ТЕ́МРЯВИЙ розм., ТУ́СКЛИЙ розм., МЕ́РХЛИЙ розм.  Словник синонімів української мови
4. потьмянілий — ПОТЬМЯНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до потьмяні́ти. Пригнутись попрохала [вдова] в присілих дверях і в світлицю свою, де висіли потьмянілі від часу старовинні фамільні портрети, ввела обережно (Ле, Наливайко, 1957, 210)...  Словник української мови в 11 томах