почепити
ПОЧЕПИ́ТИ, чеплю́, че́пиш; мн. поче́плять; док., що.
1. Док. до чіпля́ти.
Даремно хотіла я арфу свою почепити На віттях плакучих смутної верби (Леся Українка);
Поет-капітан узяв прутика, почепив на нього свою пілотку і помалу підніс угору (Ю. Яновський).
2. розм., ірон. Одягти що-небудь (з несхвальним ставленням).
– Живе тут пані з Португалії .. – вбирається гарно, хоч не до лиця собі – от почепить що, наче й не зирнула у дзеркальце (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)