почитувати
ПОЧИ́ТУВАТИ¹, ую, уєш, недок., що.
Читати час від часу.
Мій син почитує в книжці, що коли тобі дано й усіх десять талант [талантів], дак ти до тих десятьох придбай ще десять (Ганна Барвінок).
ПОЧИ́ТУВАТИ², ую, уєш і ПОЧИТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, книжн.
Ставитися з повагою до кого-небудь, віддавати шану комусь.
Старому Макусі дуже добре було: його і почитували, і шанували по-старосвітськи (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Круста:] Та се ж відомо всім, що християни осла почитують, як бога (Леся Українка);
– Скрізь хорошим словом Мстислава почитують. Чесна людина він (А. Хижняк);
// Шанувати когось, дорожити ким-небудь.
Кого почитають, того й величають (Номис);
[Маруся:] Не чиї ж мене руки носили та очі доглядали, як не ваші [батькові] з матір'ю. Як же мені не шанувати вас, не почитати? (Панас Мирний);
// перен., розм. Лаяти.
Молодиця скаже слово-двоє.., а Шарківна її .. почитує і в батька, і в матір, і в рід увесь, аж луна ходить над базаром (С. Васильченко).
ПОЧИ́ТУВАТИ³, ую, уєш і ПОЧИТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що, за кого – що, рідко.
Те саме, що вважа́ти.
Він почитує в своїй голові всіх немужиків за інакшу породу людей (Л. Мартович);
– Я вас знав, почитав за отця рідного (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)