почитувати

ПОЧИ́ТУВАТИ¹, ую, уєш, недок., що.

Читати час від часу.

Мій син почитує в книжці, що коли тобі дано й усіх десять талант [талантів], дак ти до тих десятьох придбай ще десять (Ганна Барвінок).

ПОЧИ́ТУВАТИ², ую, уєш і ПОЧИТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, книжн.

Ставитися з повагою до кого-небудь, віддавати шану комусь.

Старому Макусі дуже добре було: його і почитували, і шанували по-старосвітськи (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Круста:] Та се ж відомо всім, що християни осла почитують, як бога (Леся Українка);

– Скрізь хорошим словом Мстислава почитують. Чесна людина він (А. Хижняк);

// Шанувати когось, дорожити ким-небудь.

Кого почитають, того й величають (Номис);

[Маруся:] Не чиї ж мене руки носили та очі доглядали, як не ваші [батькові] з матір'ю. Як же мені не шанувати вас, не почитати? (Панас Мирний);

// перен., розм. Лаяти.

Молодиця скаже слово-двоє.., а Шарківна її .. почитує і в батька, і в матір, і в рід увесь, аж луна ходить над базаром (С. Васильченко).

ПОЧИ́ТУВАТИ³, ую, уєш і ПОЧИТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що, за кого – що, рідко.

Те саме, що вважа́ти.

Він почитує в своїй голові всіх немужиків за інакшу породу людей (Л. Мартович);

– Я вас знав, почитав за отця рідного (Г. Квітка-Основ'яненко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me