поштовик
ПОШТОВИ́К, а́, ч., розм.
1. Поштовий службовець.
Поштовик з гудзиками, на яких ще красувалися кігті царського орла, скоса глянув на Сльозу (П. Панч);
П'ятнадцять мільярдів листів, листівок, бандеролей обробляють поштовики нашої країни за рік (з наук.-попул. літ.).
2. рідко. Те саме, що пошта́р 1.
Увіходить поштовик – поклав на столі газети (А. Головко);
Поштовик скоса поглянув на невідоме село, стримуючи гарячих коней (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)