поштовик
ПОШТОВИ́К, а́, ч., розм.
1. Поштовий службовець.
Поштовик з гудзиками, на яких ще красувалися кігті царського орла, скоса глянув на Сльозу (Панч, На калин. мості, 1965, 207);
П’ятнадцять мільярдів листів, листівок, бандеролей обробляють поштовики нашої країни за рік (Наука.., 9, 1966, 55).
2. рідко. Те саме, що пошта́р 1.
Увіходить поштовик — поклав на столі газети (Головко, І, 1957, 327);
Поштовик скоса поглянув на невідоме село, стримуючи гарячих коней (Кучер, Вогник, 1952, 85).
Словник української мови (СУМ-11)