1. Словник української мови в 11 томах

поштовик

ПОШТОВИ́К, а́, ч., розм.

1. Поштовий службовець.

Поштовик з гудзиками, на яких ще красувалися кігті царського орла, скоса глянув на Сльозу (Панч, На калин. мості, 1965, 207);

П’ятнадцять мільярдів листів, листівок, бандеролей обробляють поштовики нашої країни за рік (Наука.., 9, 1966, 55).

2. рідко. Те саме, що пошта́р 1.

Увіходить поштовик — поклав на столі газети (Головко, І, 1957, 327);

Поштовик скоса поглянув на невідоме село, стримуючи гарячих коней (Кучер, Вогник, 1952, 85).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поштовик — поштови́к іменник чоловічого роду, істота поштовий службовець; поштар розм. Орфографічний словник української мови
  2. поштовик — -а, ч., розм. 1》 Поштовий службовець. 2》 рідко. Те саме, що поштар 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. поштовик — ПОШТОВИ́К, а́, ч., розм. 1. Поштовий службовець. Поштовик з гудзиками, на яких ще красувалися кігті царського орла, скоса глянув на Сльозу (П. Панч); П'ятнадцять мільярдів листів, листівок, бандеролей обробляють поштовики нашої країни за рік (з наук. Словник української мови у 20 томах
  4. поштовик — ЛИСТОНО́ША (той, хто розносить кореспонденцію адресатам), ПОШТА́Р, ПОШТОВИ́К розм. рідше, ПОШТАЛЬЙО́Н розм. рідко. — Тітка виразно наказала листоношам, щоб усі листи віддавано їй до рук (І. Франко); Поштар приніс спішного листа (М. Словник синонімів української мови
  5. поштовик — Поштови́к, -ка́; -вики́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)