поїздити
ПОЇ́ЗДИТИ, ї́жджу, ї́здиш, док.
Їздити якийсь час.
У Василя несамовито серце б'ється від бажання поїздити верхи і собі (Панас Мирний);
Вона поїздить з копитаном [капітаном], заробить багато грошей, у розкоші поживе, а я на смітті помру! (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Кіндрат:] Боюсь я, все вона книжки про усякі мандрівки читала. Чи не скочила в поїзд? [Ольга:] Коли навіть так, то поїздить ще два-три дні і повернеться (О. Корнійчук);
// на кому. Цілком підкорити когось своїй владі, використати в своїх інтересах.
Де вже його в ката тут шукати тії [тієї] жалості, коли тільки й думки – як би з другого жили вимотати, на другому поїздити! (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)