по-божому
ПО-БО́ЖОМУ, присл.
1. заст. Присл. до бо́жий.
Вони тільки знали, що там [у псалтирі] написано все по-божому (І. Нечуй-Левицький);
Мокрина склала по-божому руки, і з її очей дзюрком полилися сльози (Б. Харчук);
Він [Авдій] дальше дивився на зорі, дальше думав над тим, чому то люди не по-божому живуть, чому істини нема в нас на Україні (Б. Лепкий).
2. розм. Як годиться, як слід; добре.
– Весілля першого дня – ото тільки весілля! .. Все якось по-божому: весело, гарно, неначе веснянок дівчата грають (І. Нечуй-Левицький);
Діла сьогодні у Кузьми йшли по-божому (М. Стельмах);
Та вже як хто навчений... Аби лишень по-божому, аби від щирого серця, добрий газдо (І. Нижник);
// Чесно, справедливо, без кривди.
Хто вік по-божому прожив, Нікому зла і кривди не чинив, Того до смерті будуть поважати 1 добрим словом поминати (Л. Глібов);
Замісто щоб хазяйнувати по-божому, він .. почав давати на процент та на відробітки гроші, почав притискати людей... (Б. Грінченко);
Олександр знову прочитав приговор, і ще дужче сколихнулися селянські голови й голоси. – Оце по-людському і по-божому... – Коли ж будемо землю ділити? (М. Стельмах);
З людей у кузні брав [батько] поцінно, по-божому, як казали тоді, а якщо кого нужда допече й злидні обсядуть, то й так, за спасибі, зробить (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)