по-божому
ПО-БО́ЖОМУ, присл.
1. заст. Присл. до бо́жий.
Вони тільки знали, що там [у псалтирі] написано все по-божому (Н.-Лев., II, 1956, 171).
2. розм. Як годиться, як слід; добре.
— Весілля першого дня — ото тільки весілля!.. Все якось по-божому: весело, гарно, неначе веснянок дівчата грають (Н.-Лев., VI, 1966, 346);
Діла сьогодні у Кузьми йшли по-божому (Стельмах, II, 1962, 303);
// Чесно, справедливо, без кривди.
Хто вік по-божому прожив, Нікому зла і кривди не чинив, Того до смерті будуть поважати 1 добрим словом поминати (Гл., Вибр., 1951, 104);
Замісто щоб хазяйнувати по-божому, він.. почав давати на процент та на відробітки гроші, почав притискати людей… (Гр., II, 1963, 334);
Олександр знову прочитав приговор, і ще дужче сколихнулися селянські голови й голоси. — Оце по-людському і по-божому… — Коли ж будемо землю ділити? (Стельмах, І, 1962, 627).
3. розм. Потроху, не дуже багато.
Крав він по-божому, якийсь фунт-два на пудові, не більше (Стельмах, І, 1962, 122).
Словник української мови (СУМ-11)