по-дружньому
ПО-ДРУ́ЖНЬОМУ, присл.
Як друг; по-приятельському.
З учителькою поводився [Роман] по-дружньому (С. Васильченко);
Всі на кораблі ставилися до нього по-дружньому – уважно, привітно і ввічливо (З. Тулуб);
// З виразом доброзичливості, прихильності, ласки; приязно.
Вона вміла цінувати гумор, сміялася і вже дивилася на мене тепло, по-дружньому (М. Чабанівський);
Він весело озирав своїми лупатими очима натовп і по-дружньому кивав до знайомих козаків (С. Добровольський);
// Як прийнято між друзями.
[Семпроній:] Ти [Люцій] можеш помогти, але не хочеш, – се не по-дружньому (Леся Українка);
Встряє в розмову кок Пузанов, якого на кораблі по-дружньому зовуть просто пузанчиком (Д. Ткач);
// Як другові.
Дізнавшись від Цимбала, що Вутанька виступає на сільській сцені, воєнком .. по-дружньому признався, що сам він теж свого часу пробував грати на кону (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)