правувати
ПРАВУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. Мати владу над ким-, чим-небудь.
– Карпо ваш знав грамоту, може, й він там цілим воєводством американським правує (С. Чорнобривець);
Лихими й поганими були мені літо і осінь того 1918 року. Хто правував тоді у Києві, я знаю з історії. А хто правував у Валках і в Минківці – забулося (В. Минко);
// Керувати господарством, виробничим колективом і т. ін.
Усім хазяйством доводиться правувати Максимові (В. Речмедін);
// Розпоряджатися ким-, чим-небудь, наказувати комусь, порядкувати десь.
– Доки вони [куркулі] правуватимуть у вас, ладу не буде (А. Головко);
Правувала лад усіма [дітьми] Леся (М. Олійник).
2. ким, чим і без дод. Спрямовувати хід машини, човна, біг коней і т. ін.
Їй [Антосі] забажалось самій правувати човном (І. Нечуй-Левицький);
– Бригом правував .. румун з двома матросами (Ю. Яновський);
В останню мить Олег ще намагався правувати машиною. Він розумів, що літак слухається вже не так, як раніше. Але ж інерція піке діяла з не меншою силою, ніж мотори (Іван Ле);
Чи він придурювавсь, чи справді не вмів тоді ще правувати – трактор його ніяк не хотів слухатись (О. Гончар);
// Іти, прямувати куди-небудь.
Савочка правував у вуличку під горою (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)