прагматика
ПРАГМА́ТИКА, и, ж.
1. лінгв. Розділ семіотики, у якому розглядаються відношення між мовними засобами й тими, хто ними користується.
Якщо у 60-70-ті рр. у лінгвістиці тексту переважали структуральні методи і в центрі уваги дослідників були категорії зв'язності та цілісності, а сам текст розглядався як лінійна структура, утворена послідовністю мовних знаків, то поступово під впливом ідей мовної прагматики та теорії дискурсу здійснилася переорієнтація на аналіз комунікативних ознак тексту, пов'язаних з його функціонуванням у суспільній комунікації (з наук. літ.);
Сучасним дослідженням тексту властивий міждисциплінарний підхід, в якому враховуються досягнення функціональної стилістики, прагматики, семіотики, теорії комунікації, риторики, соціолінгвістики (з наук. літ.).
2. Будь-яке вчення про діяльність, практику.
Він [Габермас] наділений любов'ю до філософських спекуляцій, – а вона дає філософу змогу залучити до свого концептуального апарату не тільки сам гайдеггерівський дискурс (його вплив безсумнівно відчувається в Апелевій трансцендентальній прагматиці), а, по суті, всі найзначущіші філософські течії XIX–XX століть (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)