прекрасно
ПРЕКРА́СНО.
1. Присл. до прекра́сний 1–4.
Темно-русяве волосся [Ядзі] прекрасно гармоніювало з її білим матовим лицем і темно-голубими очима (Н. Кобринська);
Читала Ніна прекрасно (О. Донченко);
Книжка видана прекрасно, на дорогому гарному папері (М. Коцюбинський);
– Справді, місяць якогось дивного димчасто-апельсинового відтінку, – докинув Поспєлов. – Та ви самі побачите, це прекрасно передав Тарас Григорович у своїй картині “Схід місяця” (З. Тулуб);
Шевченко гаряче любив і прекрасно знав творчість Пушкіна, Грибоєдова, Лермонтова (М. Рильський);
Будинок стоїть на розі людної вулиці й прекрасно резонує звуки (Ю. Яновський);
– Троє людей .. почували себе прекрасно (Ю. Яновський).
2. у знач. пред. Дуже добре, красиво, приємно, досконало (при висловленні почуття повного задоволення від чого-небудь, схвалення чогось).
Єднала [пташка] небо з землею в голосну арфу і грала на струнах симфонію поля. Це було прекрасно (М. Коцюбинський);
Стрілами шугали ластівки, і взагалі було прекрасно (О. Донченко);
[Студент:] Пане Мічурін, те, що ви сказали – прекрасно! (О. Довженко).
3. у знач. виг. Уживається при висловленні захвату, повного схвалення.
Мій запас вигуків захвату трудно збільшити. Чудово, прекрасно, чарівно, дивно, гарно, дивовижно! (Т. Масенко).
4. Уживається як частка при схваленні, ствердженні чого-небудь.
[Наташа:] Ми поклялися один одному піти з вашого саду професорами. [Мічурін:] Прекрасно! Обов'язково! (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)