пресвітлий
ПРЕСВІ́ТЛИЙ, а, е, розм.
1. Який випромінює дуже яскраве світло.
Пресвітлеє сонце! Просвіти, проглянь на мене в небесне віконце! (з народної пісні);
Приходила весна. Вся земля лежала ще чорна, дожидаючися, поки пресвітлеє сонце обніме її своїм палким промінням та й убере в пишні зелено-квітчасті м'які шати (Б. Грінченко).
2. перен. Нічим не засмучений; дуже щасливий, приємний, радісний.
Пресвітлий настрій;
// Осяяний внутрішнім світлом (про обличчя, чоло і т. ін.).
Нараз, мов сум налетів новий, велика тінь понуро налягла на той пресвітлий образ (І. Франко);
Над тихою Кончею, сонною Заспою .. До того пресвітла, що й сонця не застує, Йде молода медсестра (П. Воронько).
3. перен. Нічим не затьмарений; дуже спокійний, щасливий (про життя, долю і т. ін.).
Хочеться з безстрашністю бійця, Що зборов навали непоборні, Зі святою правдою митця Дні пресвітлі і буремно чорні В образах найдорогіших нам Залишити в спадщину синам (П. Воронько).
4. перен. Який має дуже високі моральні якості.
Оскресни [воскресни], Бояне, пресвітлий співаче! (Ю. Федькович).
5. перен., нар.-поет. Уживається як постійний епітет (звичайно до слів цар, князь, боярин, рай та деяких інших).
Все упованіє моє На тебе, мій пресвітлий раю, .. На тебе, мати, возлагаю (Т. Шевченко);
– О, пресвітлий царю, ми дізналися про твоє велике горе і прийшли тобі на поміч (з казки);
// також ірон. Наділений великою владою.
Коли се одного разу .. ввійшла в хату пресвітла власть громадська: десятник і присяжний (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)