прибавка
ПРИБА́ВКА, и, ж., розм.
1. Дія за знач. приба́вити, прибавля́ти 1 і приба́витися, прибавля́тися¹ 1.
[Соцький:] Чи не чували, ваше благородіє, чого-небудь нащот [щодо] прибавки землі? (М. Кропивницький);
// Те, що прибавляють, що прибавилось до чого-небудь.
Кориться б уже й кориться писареві волосному було. Писав би це там коло нього й писав. Ніт же! Треба покомизитися було, прибавки просить (А. Тесленко);
Дуже відчутну прибавку до заробітної плати одержують трудящі від скасування податків (з публіц. літ.).
2. Те саме, що доба́вка 2.
Оп'янів від їжі Данько. Сидів, і аж похитувало його. Мусив передихнути перше, ніж братися за прибавку (О. Гончар).
△ (1) Приба́вка врожа́ю – міра збільшення врожайності якої-небудь сільськогосподарської культури.
Внесення фосфатшлаку в окремі роки дає прибавку врожаю 8 –10 центнерів на гектар (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)