приворожувати
ПРИВОРО́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИВОРОЖИ́ТИ, рожу́, ро́жиш, док., кого і без дод.
1. Те саме, що заворо́жувати 1.
За день вона остригала овець найбільше .. – Тітко Варко, чим ви її [вівцю] приворожуєте, що вона під вами ані мекне, ані брикнеться? (О. Гончар);
Плаче [сотник] та просить, щоб не дала [відьма] йому не своєю смертю пропасти та щоб як-небудь приворожила, щоб вона [Олена] за нього захотіла йти (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Килина:] Хотіла б я, сестро, щоб Деркачиха приворожила Конона до мене (М. Кропивницький).
2. перен. Те саме, що заворо́жувати 2.
Було для нього в цій пісні щось по-степовому дике, привільне, буйне, таке, що притягувало, приворожувало і в той же час чимось невловимим насторожувало (О. Гончар);
Дядько .. посміхнувся отими карими очима, в які звідкись захопив такі золоті обідки-персні, що вони аж приворожували жіноцтво (М. Стельмах);
Вона почервоніла, аж вуха горять, підняла до Лигуна очі. Так і дотанцювала до кінця, не зводячи з нього погляду. Чим він її так приворожив? (М. Чабанівський);
// Виклика́ти у кого-небудь симпатію, любов до себе.
[Наташа:] Миша! Поїдемо, милий, до твоїх, повези мене, познаком! Я певна, що зумію приворожить твоїх старих... (І. Карпенко-Карий);
[Сербин:] О моя чарівнице! Ти не вмієш чарувати, та так мене приворожила, що серце моє ніяк одвернути від тебе не зможу (С. Васильченко);
Згадав [директор], як тепло говорив Недокус про свого вчителя. Сорок років працює Федір Данилович, уміє приворожити дитячі серця (Ю. Збанацький).
(1) Приворо́жувати / приворожи́ти до се́бе:
а) за допомогою чарів, чаклунства закохувати в себе кого-небудь.
І все розказує баба та навчає, як приворожувать до себе хлопців, як вербу трусить, рака або леміш посеред вулиці закопувать (Дніпрова Чайка);
Наче його до себе приворожила [Хівря]: не тільки що не часто бив, а навіть зняв окрему хату й перейшов .. туди жити (Грицько Григоренко);
б) виклика́ти у кого-небудь симпатію, любов до себе.
– На його здоров'я можна позаздрити. А вдягається як? Жінок і дівчат заводських не приворожив до себе? (Ю. Шовкопляс);
в) (у сполуч. зі сл. погляд, очі і т. ін.) зосереджувати на собі особливу увагу.
Чорний кашкет з блискучим ремінним козирком та городський піджак з годинником у верхній кишені так і приворожував до себе дівочі очі (Іван Ле);
Джміль дзижчав, кружляючи по кімнаті, привороживши до себе пильний і схвильований погляд Фітельберга (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)