пригортати
ПРИГОРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИГОРНУ́ТИ, горну́, го́рнеш, док., кого, що.
1. Міцно притискувати до себе.
[Річард (виймає гроші):] Тут і за все, що ви для мене шили. [Бруклі (пригортає руки до грудей, не беручи грошей):] Ні, пане вчителю (Леся Українка);
Коли на них натискали, він, мовби захищаючи Вутаньку від штурханини, міцно пригортав її до себе (О. Гончар);
Роман простяг руки через тин, вхопив Соломію за шию і пригорнув її голову до своєї щоки (І. Нечуй-Левицький);
Денис деякий час сидів, пригорнувши до себе рушницю (Григорій Тютюнник);
* Образно. Ніч тепла та пахуча простягла чорні крила і всю землю пригортала і тулила, неначе ненька свою дитинку до грудей (О. Стороженко);
// Ласкаво, ніжно обіймати кого-небудь.
Бондаря полюбила Чорноброва. Бондар відра набиває, Мене горне, пригортає, Чорноброву (Т. Шевченко);
Шевченко, доказавши казку, довго сидів, замислений і теж принишклий, ніжно й бережно пригортаючи до себе їх [дітей] пухкі плечики й голівки (З. Тулуб);
Спать мені не хочеться, І сон мене не бере, Та нікому пригорнути Молодої мене (з народної пісні);
Ястшембський пригорнув Василину й поцілував в губи (І. Нечуй-Левицький);
// Давати комусь притулок, виявляти дружню увагу до кого-небудь; бути лагідним, добрим, милосердним до когось.
Не забудьте ж діток Ви тоді убогих .. Пригорніть по-братськи Ви отих нещасних (П. Грабовський);
Не дай Бог, щоб він як-небудь звихнувся, бо хто ж би в разі нещастя пригорнув бідну матір (Н. Кобринська);
* Образно. Всіх покрила темнісінька [ніч],, Як діточок мати; Де ж Катрусю пригорнула: Чи в лісі, чи в хаті? (Т. Шевченко);
// перен. Приваблюючи, викликати потяг, симпатію, дружні почуття і т. ін.
“Як вона мене причарувала! Як вона мене пригорнула до себе тими очима, тим своїм сміхом!” – думав Роман (І. Нечуй-Левицький);
Буде кому пановати на Вкраїні і без мугирів. Івану Мартиновичу аби козацтво пригорнути до свого боку (П. Куліш).
2. чим. Прикидати, присипати чим-небудь.
Дубовик кинув у яму під дуб пляшку з документом, швидко пригорнув її землею (Г. Епік);
А потім танки. Нас із товаришем фашист і пригорнув... Закінчували бій без нас (Микола Чернявський);
Вже й так здається, що вся земля переорана ґрунтовно, і вже нікого немає живого, всіх пригорнуло землею й присипало залізом (І. Багряний);
// Згрібаючи, присувати до чогось.
* Образно. Турбувався [Тугокопилий]... Клопітливо осиротілу земельку під свої ноги пригортав (О. Ковінька).
(1) Пригорта́ти / пригорну́ти до се́рця (до се́рде́нька, рідко к се́рцю) кого – ласкаво, ніжно обіймати кого-небудь.
Цілую тебе, пригортаю до серця (М. Коцюбинський);
Коли б тебе, Полінашко, Як я, знали люди, .. До серденька б пригортали, Як я пригортаю (П. Гулак-Артемовський);
Він її пригорнув до серця кріпко, поцілував (Г. Квітка-Основ'яненко);
Щасливий батько пригорнув свою дитину до серця (О. Десняк);
А милая вже не тая, Спить собі, дрімає, Та нового молодого К серцю пригортає (С. Руданський).
Словник української мови (СУМ-20)