пригортати
ЗАВА́ЛЮВАТИ (кидаючи, засипати, покривати кого-, що-небудь чимсь), ЗАКИДА́ТИ, ЗАГОРТА́ТИ, ПРИВА́ЛЮВАТИ, ПРИГОРТА́ТИ, ЗАХАРА́ЩУВАТИ (сміттям, мотлохом); ЗАГРОМА́ДЖУВАТИ розм. (чимось великим, громіздким); ЗАСИПА́ТИ, ЗАБИВА́ТИ (снігом шлях і т. ін). — Док.: завали́ти, заки́дати, загорну́ти, привали́ти, пригорну́ти, захара́стити, загрома́дити, заси́пати, заби́ти. — Завалювали (фашисти) виходи, викурювати нас намагались, навіть отруйні гази пускали. Та тільки катакомби несходимі, всіх виходів не завалиш, а всіх партизанів не переб'єш (Ю. Збанацький); Пожар тілько змів хлівець та й годі, — далі не дали йому розійтися, — залили водою, закидали землею (Панас Мирний); Сніг наче ждав, коли загорнуть яму, і навскісно почав падати на землю (М. Стельмах); Дубовик кинув у яму під дуб пляшку з документом, швидко пригорнув її землею (Г. Епік); На возах, крім боєприпасів, ще чимало місця захаращувало й особисте майно бійців та офіцерів роти (О. Гончар); Багато речей загромаджувало собою кімнату (А. Шиян); Білою порошею пролітає над землею вихряна зима, засипає снігом поля, села, замітає шляхи (І. Цюпа).
ОБІЙМА́ТИ (обхоплювати руками чи рукою кого-небудь, виражаючи любов, ніжність, приязнь і т. ін.), ОБНІМА́ТИ, ОБГОРТА́ТИ (ОГОРТАТИ), ОБВИВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ПОВИВА́ТИ, ОБХО́ПЛЮВАТИ (ОХО́ПЛЮВАТИ), ПРИГОРТА́ТИ (особливо ніжно, ласкаво); ПРИТУЛЯ́ТИ, ПРИТУЛЮВАТИ, ПРИХИЛЯ́ТИ, ПРИТИСКА́ТИ (міцно) зі сл. до себе, серця, грудей і т. ін.; СТИСКА́ТИ (СТИ́СКУВАТИ), ДУШИ́ТИ зі сл. обійми, підсил. — Док.: обійня́ти, обня́ти, обгорну́ти (огорну́ти), обви́ти, опови́ти, пови́ти, обхопи́ти (охопи́ти), обла́пити розм. пригорну́ти, притули́ти, прихили́ти, прити́снути, сти́снути, здуши́ти. Він мене обіймав одною рукою, а другою гладив по лиці (Лесь Мартович); А з Петрусем В гаю (Мар'яна), в лузі Щовечора святого — Розмовляла, Жартувала, Обнімала, мліла (Т. Шевченко); Балабуха не примітив, що одна рука Бонковського обгортала Олесин стан (І. Нечуй-Левицький); Дві теплі руки огорнули шию Семена Петровича (з журналу); Заголосила Марія.. Припала до Матвія і не тямила, що робить. Обвивала його шию руками, то знову падала на стіл (Мирослав Ірчан); Їй хотілося кинутись батькові на груди, оповити руками його міцні плечі і щось сказати (О. Іваненко); Любуша, схлипуючи, повиває його шию руками (І. Кочерга); Він охоплює її, притуляється до неї і забуває сказати свої слова (М. Стельмах); Якусь мить Боженко дивився на Ростислава.. Потім не витримав, незграбно облапив його (Ю. Смолич); Усміхнувся Олекса, рукою пригортаючи дружину, що ця бліда і слабенька зараз жіночка принесла в його оселю стільки світла і радості (П. Кочура); Я поспішав назустріч Марії, притуляв її до себе, навіть не питаючи, чом вона запізнилася (І. Муратов); Коли мати почала душити його в своїх обіймах, згадав (Доря) одразу, що се його день (М. Коцюбинський). — Пор. 1. обхо́плювати.
ПРИТИСКА́ТИ (ПРИТИ́СКУВАТИ) (із зусиллям, налягаючи, щільно прикладати кого-, що-небудь до когось, чогось), ПРИТУЛЯ́ТИ (ПРИТУ́ЛЮВАТИ рідко), ТУЛИ́ТИ, ПРИГОРТА́ТИ, ГОРНУ́ТИ, ПРИПИРА́ТИ, ПРИПИНА́ТИ, ПРИПЛЮ́ЩУВАТИ, ПРИЧА́ВЛЮВАТИ, ПРИЩУ́ЛЮВАТИ, ПРИТИКА́ТИ розм.; УПИРА́ТИ (ВПИРА́ТИ) (одним кінцем, краєм або до якоїсь опори); ПРИТО́ВКУВАТИ розм. (поштовхами); ПРИГОЛУ́БЛЮВАТИ розм. (до себе, ніжно, пестячи). — Док.: прити́снути, притули́ти, пригорну́ти, припе́рти, припну́ти, приплю́щити, приплю́снути, причави́ти, прищу́лити, приткну́ти, упе́рти (впе́рти), притовкти́, приголу́бити. Він притискав до себе ліктем її руку (Леся Українка); Олександра Олексіївна стоїть розгублена, притискуючи до грудей папку (Я. Баш); Де ти, Мавко, гуцулятко, Немовлятко, янголятко В лісі темному знайшла? Пригорнула, притулила, Груди матері відкрила (О. Олесь); Щоки пашуть, я гіллячка молодих берізок в жменю зберу да притулю, щоб прохололи, огортаю собі шию (Ганна Барвінок); Дівчинка тулила до грудей плямисте цуценя, воно скімлило, як дитина (Л. Первомайський); — Відпочинь, дитино, а тоді ще трошки підійдемо.. І ніжно горнула (мати) до себе маленьке тільце (А. Головко); Він віддихався, уймив палицю в обі руці ціпко, припер долішній кінець до землі та й увалив на неї всю ваготу свого тіла (Лесь Мартович); А як припнеш пужалном віжки, ляжеш уздовж гарби, як каната руками вхопишся та й попливеш... (І. Микитенко); Приплющити до хліба кружальце ковбаси; Незвичне все навколо й якесь грізне, ніби прищулило хлопця до землі (І. Ле); Всі один по другім притикали ухо до смереки, а послухавши довшу або коротшу хвилю, потверджували, що "славно бестія грає" (І. Франко); Упер (Піддубний) в боки здоровенні, порослі ріденьким волоссям кулаки (В. Собко); Воєвода з слугою узялися за зброю, З патронташів дістали набої, Одкусили зубами, притовкли шомполами І насипали пороху вдвоє (С. Голованівський); Я хотів було приголубити хлопчика, але він рішуче відіпхнув мою руку (Ю. Збанацький).
ПРИВЕРТА́ТИ часто зі сл. до себе (якимись діями, словами тощо викликати прихильність, довіру до себе), ПРИХИЛЯ́ТИ, ПРИТЯГА́ТИ (ПРИТЯ́ГУВАТИ), ПРИНА́ДЖУВАТИ, ПРИВА́БЛЮВАТИ, ПРИМА́НЮВАТИ, ВПАДАТИ В ОКО, ПРИГОРТА́ТИ розм., ГОРНУ́ТИ розм., ПІДКУПО́ВУВАТИ (ПІДКУПА́ТИ) розм., ПІДКУПЛЯ́ТИ розм., КУПУВА́ТИ розм., КУПЛЯ́ТИ розм., ОСВО́ЮВАТИ діал. — Док.: приверну́ти, прихили́ти, притягти́ (притягну́ти), прина́дити, прива́бити, примани́ти, впасти в око, пригорну́ти, підкупи́ти, купи́ти, осво́їти. Молодому розповідав (Проценко) брехеньки, точив ляси, старого привертав до себе розсудливою мовою про життя (Панас Мирний); — Давайте людей до себе прихиляти, — перепинив Карпову науку Зінько, — турчатимем їм у вуха, умовлятимем їх (Б. Грінченко); Потягнувся (Гнат) до батьківської руки — вперше поцілував на ній грубо вибиті жили. І це підкупило Супруна (М. Стельмах); Лесі подобалася ця діловитість, підкупляла простота і якийсь ледве вловимий, але, видно, постійний гумор в розмові редактора (М. Олійник); (Євгенія:) Я так боялася, щоб він не пішов до Любовицької... Вона могла б купити його ласкою... (І. Кочерга); Борис почав вільними хвилями ходити до Міхонського. Той зразу мусив освоювати його, добротою і ласкою з'єднати собі його повне довір'я (І. Франко).
Словник синонімів української мови