прикладка
ПРИ́КЛАДКА, и, ж.
1. діал. Жартівливий, перев. римований вислів, що вставляється в розмову відповідно до ситуації або у відповідний текст; примовка.
Було, розкаже [Тарасович] і те, що давно чув, так з такими ж додатками, прикладками і приказками, що й не пізнаєш того оповідання (О. Стороженко);
Почав [Васюта] вигадувати, – він був митець на такі прикладки: – Як був собі чоловік Трандита, та була в його сіра мужицька свита, а він каже: чорт батька зна яка паскудна одежа: не можна хліба їсти лежа [лежачи]!.. (Б. Грінченко);
// зневажл. Глузливий, перев. римований дотеп, глузливе прізвисько.
Як же зирнули на неї [Ївгу] ті паничі, як зарегочуться, як стали її на сміх піднімати та усякі прикладки прикладати (Г. Квітка-Основ'яненко);
Така була та Маруся Ковбанівна. Скине оком – наче до тебе заговорить, а заговорить – наче заграє. Який би то і козак був, щоб до неї з жартами, з прикладками! Такого не було й на всій Гетьманщині (П. Куліш).
2. лінгв. Означення, що виражається іменником і узгоджується з пояснюваним словом у відмінку; аппозитив.
Щодо використання пестливих прикладок типу порівнянь Шевченко мало в чому відхиляється від народної традиції (з наук. літ.);
Відокремлені комами прикладки вставного характеру вимовляються на тій же висоті тону, на якій обірвалася інтонація основного речення, але швидше й тихше, ніж усе речення (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)