приклякати
ПРИКЛЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИКЛЯ́КНУТИ і рідко ПРИКЛЯ́КТИ, кну, кнеш; мин. ч. прикля́кнув, нула, ло і прикля́к, ла, ло; док., розм.
1. Припадати; ставати навколішки.
Вона приклякає біля батюшки на призьбі й заходиться витирати рушником його обличчя (С. Тудор);
Бабуня шептала молитву, а я, приклякнувши і спираючись ліктями на її колінах, числила морщинки, що повкладалися над її очима (О. Кобилянська);
Приклякши на землю і розгорнувши недавно наметений сніг, бадилля і сіно, напхане на купу, комісар відкрив під парканом досить простору яму, котрою можна було з вулиці пролізти сюди (І. Франко).
2. Пригинатися.
Стояла [мати] на колінах, обернувшись до образів, і, раз у раз обмахуючи себе навхрест рукою, приклякала до долівки в глибоких поклонах (В. Речмедін);
Ще до збирання он скільки часу, а вона [пшениця] приклякла, похилила колос, стали пересихати ості (П. Оровецький).
Словник української мови (СУМ-20)