прикочуватися
ПРИКО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРИКОТИ́ТИСЯ, очу́ся, о́тишся, док.
1. Котячись, опинятися де-небудь; наближатися до когось, чогось.
Він узяв і кинув того клубочка на землю, клубочок покотивсь та покотивсь, а він усе іде за тим клубочком. Той клубочок прикотивсь у глибокий яр та там і зупинився (з казки);
Хлоп'я ухопило перекотиполе, що як на те прикотилося туди їх багацько, та й показує Денисові (Г. Квітка-Основ'яненко);
Прикотився він до Прісі, Швидко скочив на горбок і сказав: – Я Колобок! (В. Іванович);
// перен. Долинати звідки-небудь (про слова, звуки).
Коли вже вона пішла до хати, зненацька од верб прикотилось до неї єдине слово: – Христинко... (М. Стельмах).
2. розм. Прибувати куди-небудь (про віз, машину і т. ін.).
Прикотилася величезна гарбиця з бочкотарою від гасу (О. Ковінька);
// Підходити дрібними, швидкими кроками до кого-, чого-небудь (про когось малого зросту або повного).
Дід опустився під липою, підпираючи її столітній стовбур своєю столітньою спиною. Івась прикотивсь до його і ліг на спину, підложивши руки під голову (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)