прикушувати
ПРИКУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., що.
1. Затискати між зубами що-небудь.
Кожен струс [машини] боляче відгукувався в пораненій нозі, біль гостро ударяв у мозок, і Шумаков щоразу прикушував губу, щоб не застогнати (С. Голованівський);
Пригорнувшися до меншого брата, вже смирнесенько стояла вона, прикусивши пучечку (Марко Вовчок);
Радивон прикусив сивого вуса й хотів щось сказати, але тут вдарив дзвінок великого бою (В. Кучер).
2. Їсти що-небудь з чимсь, відкушуючи.
Купили чорного хліба і по маленькому шматочку білого. Так і їли: до чорного прикушували по кавалку білого, аби для смаку (І. Микитенко);
Прикушував [міраб-баші] пісний цукор і повільненько, неначе в свято, присьорбував степлілий кок-чай (Іван Ле).
◇ (1) Прикуси́ти зу́би:
а) стиснути зуби.
Ти тямиш, паршивцю, що говориш?! – одним краєм прикусив зуби Созоненко (М. Стельмах);
б) змовчати.
Капрал, почервонів зо злості, але прикусив зуби (І. Франко);
(2) Прикуси́ти язика́, жарт. – утриматися від висловлювань; замовкнути.
А що хочеш збрехать, язика прикуси (Номис);
Вона догадалась, що вже наговорила сім мішків гречаної вовни, й прикусила язика (І. Нечуй-Левицький);
Хвала альтруїстам, меценатам, шейлокам і гобсекам! – волала трійця, окуповуючи затишний столик. І прикусила язика, засліплена чародійною посмішкою феї (А. Крижанівський);
Прику́шувати язика́.
Олена завжди вміла гостро відповісти Михасеві, і йому часто доводилось прикушувати язика (О. Донченко);
Прикуси́ти язички́ (про багатьох).
– Язички там!.. А далі не сказала, щоб прикусили язички. Дівчата одразу примовкли (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)