прилюдний
ПРИЛЮ́ДНИЙ, а, е.
1. Який відбувається, здійснюється, виявляється у присутності людей.
Але за те бабуня сама пішла до Мартохи Білашихи і рішуче “оговорила” з нею, щоб вона .. не била Дарки, принаймні не доводила б до галасу і прилюдного бешкету (Леся Українка);
Йому подобалася ця юна пара. Хлопець сидить ніби аж трохи знічений прилюдним сусідством з нею, з юною шкільною красунею (О. Гончар);
Гетьман розумів це прохання графині як прилюдний ляпас йому, другові дому і вояці (Іван Ле);
// Який відбувається, здійснюється з допуском сторонніх осіб; відкритий, гласний.
Справа дійшла до прилюдного процесу, в якому на лаву підсудних сіли монахи-братчики (Ірина Вільде);
Новим утікачам увечері прилюдний допит учинив [Наливайко] (Іван Ле);
// Розрахований на ознайомлення сторонніми особами.
Все, що ховалось на дні її душі, витягнули люди на прилюдний вид, обкинули поблажливим усміхом легковаження найдорожчий її скарб (Н. Кобринська);
Максим Нерчин, прочитавши статтю Куцевича, зрозумів, що вона, власне, прилюдна відповідь його поглядам (Н. Рибак);
// Признач. для публіки.
В Києві єсть літературно-артистичне товариство, .. так в тому товаристві були прилюдні читання по-російськи і по-українськи (Леся Українка).
2. Те саме, що грома́дський 2.
Він [польський журналіст] мусить мати змогу кермувати човен прилюдної опінії раз направо, то знов наліво, як власне потрібно для національних інтересів (І. Франко);
Добірний смак і викінчення робіток без закиду звертали загальну увагу й заслужили на прилюдне признання в часописах (Н. Кобринська);
Це було 1914 року, коли царський уряд заборонив прилюдне святкування пам'яті поета [Т. Шевченка] (М. Рильський);
Важливим засобом прилюдного визнання заслуг перед народом є урядові нагороди орденами, медалями, почесними грамотами (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)