принаджувати
ПРИНА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИНА́ДИТИ, джу, диш, док., кого – що.
1. Викликати прихід, появу кого-небудь якимось засобом.
[Мати:] Та що ж, принаджуй ту погань лісову, то ще діждешся колись добра! (Леся Українка);
– А що тепер Василинин чоловік робить: так само свариться, щоб вона на голос не принаджувала людей? – Ні, він таким добрим став, хоч до рани прикладай (М. Стельмах);
– Певна, що тепер, – перебила його дружина, – після твоїх вибриків у кабінеті Каринського, його сюди ніяким калачем не принадиш (Ю. Шовкопляс);
// Змушувати наближатися (рибу, птаха, звіра і т. ін.), застосовуючи якусь принаду.
– Принадити рибу треба. Хіба путній вудар без принади вудить?! (Остап Вишня);
// Бути причиною появи, скупчення кого-, чого-небудь у якомусь місці.
З моря дув вітер. Солона прохолода принаджувала гостей, і вони, замовивши собі каву, тислись біля вікон, або сідали на веранді (М. Коцюбинський).
2. Заохочуючи чим-небудь, обіцяючи щось, викликати бажання робити щось, брати участь у чомусь.
Обіцянками легких завоювань принадила їх [греків] і погнала на Вкраїну Антанта (О. Гончар);
Княжі метальники переписували чужі купецькі вози, хто й звідки приїхав і скільки йому харчів на прожиток потрібно. Від своїх торгове брали, та невелике, щоб не відстрашувати, а принаджувати людей (Б. Лепкий).
3. Удаючись до певних засобів, зацікавлюючи чимось, зав'язувати стосунки з ким-небудь.
Приїхала [Мар'яна] – зразу кавалерів з міста почала принаджувати (С. Васильченко);
[Гапка:] А ти, дівко, замість того, щоб принаджувати парубка, краще б пішла до обори та пригляділа за коровою, чого-то вона там так реве! (М. Кропивницький);
Чи дивувався ж хто, чи ні, як та гординя, Маруся Ковбанівна, хлопця собі принадила? (П. Куліш);
// Викликати симпатію, повагу, довіру до себе.
– Є тут межи нами зіронька ясна, дівчина красна, що нас усіх тут принадила не лише своєю красою, але також своєю добротою (І. Франко);
Панія Ганна вміла розмовою любою, ласкавою журливе серце її собі з'єднати, мов дитину, її до себе принадила (П. Куліш);
// Викликати почуття кохання, потяг (про якості, властивості чиїсь).
Ясна, як мармури Пароса, Глікери красота принадила мене: Той сміх – такий дзвінкоголосий, Таке в очах її зухвальство чарівне (М. Зеров);
Зоряно-сірі очі в темних пасмах вій, пелюстками маку розквітлі уста – ось що, певно, цупко принадило Остапа (Є. Кротевич).
4. Викликати певний інтерес своїми позитивними якостями, перевагами.
Він згадав свій перший візит в цій гостинній [вітальні], ту тишу, той спокій, який панував тоді в цьому домі і котрий так принаджував його (І. Нечуй-Левицький);
Обмірковуєм завжди Речі поважні, що всіх нас цікавлять і завжди на мислі: В чому покладено щастя: в чеснотах душі чи в маєтку; Що нас принаджує в дружбі: правдива любов чи вигоди..? (М. Зеров);
// Викликати прагнення мати або робити що-небудь.
Наші автори здебільшого люди бідні, мусять заробляти, а “Киев. Старина” хоч небагато, а платить. Це принаджує (М. Коцюбинський);
Мене не принаджують чини та нагороди.
Словник української мови (СУМ-20)