приповідати

ПРИПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИПОВІСТИ́, і́м, іси́, док., діал.

1. Розповідати.

Приповідають люде, що де наше теперки село, то колись ліс був (Сл. Б. Грінченка);

– Раз приповідав [панотець], що світ закінчиться! (О. Кобилянська).

2. Приказувати.

З Іваном щось недобре коїлося. Він від самого досвітку раз у раз йойкав та приповідав: – Тото ми!.. Йой, тото ми! (Л. Мартович);

– Приповідав лютий Кифір за кожним ремінцем дивні, .. справедливі слова (В. Бабляк).

3. Прикладати (у 5 знач.).

– Колись приповідали собі насмішки: “Казав Іван, що видів Штефан, як пан їв булку з молоком та й дуже вона була смачна” (П. Козланюк);

Катруся була завжди скора до сміху й жартів, а у такому гурті було чого та з кого посміятися та не одно приповісти (Н. Кобринська).

Значення в інших словниках

1. приповідати — приповіда́ти дієслово недоконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. приповідати — -аю, -аєш, недок., приповісти, -ім, -іси, док., діал. 1》 Розповідати. 2》 Приказувати. 3》 Те саме, що прикладати 5).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. приповідати — ПРИМОВЛЯ́ТИ (супроводжувати якусь дію словами, римованими висловами, відповідними до ситуації), ПРИКА́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПРИГОВО́РЮВАТИ розм., ПРИКЛАДА́ТИ діал., ПРИПОВІДА́ТИ діал.; ПРИЧИТА́ТИ (ПРИЧИ́ТУВАТИ) розм. (голосно). — Док.  Словник синонімів української мови
4. приповідати — ПРИПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИПОВІСТИ́, і́м, іси́, док., діал. 1. Розповідати. Приповідають люде, що де наше теперки село, то колись ліс був (Сл. Гр.); — Раз приповідав [панотець], що світ закінчиться! (Коб., II, 1956, 49). 2. Приказувати.  Словник української мови в 11 томах
5. приповідати — Приповіда́ти, -даю, -єш сов. в. приповісти, -вім, -віси, гл. 1) Приговаривать, присказывать, присказать. Ой як і став дяк псалтиру читати, стала, стала бондарочка та й приповідати. Гол. І. 229. 2) Разсказывать, разсказать.  Словник української мови Грінченка