приповідати

ПРИПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИПОВІСТИ́, і́м, іси́, док., діал.

1. Розповідати.

Приповідають люде, що де наше теперки село, то колись ліс був (Сл. Гр.);

— Раз приповідав [панотець], що світ закінчиться! (Коб., II, 1956, 49).

2. Приказувати.

З Іваном щось недобре коїлося. Він від самого досвітку раз у раз йойкав та приповідав: — Тото ми!.. Йой, тото ми! (Март., Тв., 1954, 39);

— Приповідав лютий Кифір за кожним ремінцем дивні, ..справедливі слова (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 371).

3. Те саме, що приклада́ти 5.

— Колись приповідали собі насмішки: «Казав Іван, що видів Штефан, як пан їв булку з молоком та й дуже вона була смачна» (Козл., Сонце.., 1957, 10);

Катруся була завжди скора до сміху й жартів, а у такому гурті було чого та з кого посміятися та не одно приповісти (Кобр., Вибр., 1954, 127).

Значення в інших словниках

1. приповідати — приповіда́ти дієслово недоконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. приповідати — -аю, -аєш, недок., приповісти, -ім, -іси, док., діал. 1》 Розповідати. 2》 Приказувати. 3》 Те саме, що прикладати 5).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. приповідати — ПРИПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИПОВІСТИ́, і́м, іси́, док., діал. 1. Розповідати. Приповідають люде, що де наше теперки село, то колись ліс був (Сл. Б. Грінченка); – Раз приповідав [панотець], що світ закінчиться! (О. Кобилянська). 2. Приказувати.  Словник української мови у 20 томах
4. приповідати — ПРИМОВЛЯ́ТИ (супроводжувати якусь дію словами, римованими висловами, відповідними до ситуації), ПРИКА́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПРИГОВО́РЮВАТИ розм., ПРИКЛАДА́ТИ діал., ПРИПОВІДА́ТИ діал.; ПРИЧИТА́ТИ (ПРИЧИ́ТУВАТИ) розм. (голосно). — Док.  Словник синонімів української мови
5. приповідати — Приповіда́ти, -даю, -єш сов. в. приповісти, -вім, -віси, гл. 1) Приговаривать, присказывать, присказать. Ой як і став дяк псалтиру читати, стала, стала бондарочка та й приповідати. Гол. І. 229. 2) Разсказывать, разсказать.  Словник української мови Грінченка