припорошувати
ПРИПОРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИПОРОШИ́ТИ, рошу́, ро́шиш, док., що.
1. Трохи покривати порохом.
На морському кітелі, що облягає могутні плечі Дорошенка, – якір, ланцюг і секстан .. Подейкують, що йому теж відставка. Невже відплавав своє, невже тепер припорошуватимуть степові вітри той золотий секстан, і ланцюг, і якір?.. (О. Гончар).
2. Притрушувати поверхню чого-небудь чимось сипким.
Зелені ліси ялинові позацвітали та припорошили шовкові трави мов золотим маком (Ю. Федькович);
Січневий вітер припорошив могилу снігом, але хатні квіти не замерзали (С. Журахович);
// Сиплячись, притрушувати поверхню чого-небудь.
Молодий сніжок все густіше припорошував землю (К. Гордієнко);
Тужно завивав вітер. Над селом, а може, над усім білим світом кружляли сніжинки. Вони й припорошили Степчині сліди... (М. Зарудний);
* Образно. Не прийде він з далекого Мадрида, і не подасть нам дружньої руки, і в думах ним залишеного сліду не припорошать справи і роки (С. Голованівський);
// безос.
Першим сніжком землю припорошило (І. Муратов);
[Кряж:] Посивів ти, Омельку. [Самопал:] Вигадуєш... Та це ж борошно... Піввіку в млині, от і припорошило (М. Зарудний);
// Випадати в невеликій кількості (про сипкий сніг).
На світанку припорошив перший крупнистий сніжок (Іван Ле);
Тільки в лютому трохи припорошив сніжок, та й він швидко розтанув (з наук. літ.);
// тільки док. З'явитися на поверхні чого-небудь несуцільним шаром, не густо.
Іній, що припорошив бороду, вуса й грубі пухнасті брови, забілів на повіках (О. Довженко);
// тільки док., перен. З'явитися в помітній кількості (про сивину).
І мій волос сивина геть припорошила (Сл. Б. Грінченка);
На початку XVI віку в городі Нюренберзі проживав один мідник – Петро Гельє. Старість білим волосом припорошила його голову, але він не згортав рук, не кидав праці. Всі мали його за чесного чоловіка та доброго робітника (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)