припорошувати

ПРИПОРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИПОРОШИ́ТИ, рошу́, ро́шиш, док., що.

1. Трохи покривати порохом.

На морському кітелі, що облягає могутні плечі Дорошенка, – якір, ланцюг і секстан .. Подейкують, що йому теж відставка. Невже відплавав своє, невже тепер припорошуватимуть степові вітри той золотий секстан, і ланцюг, і якір?.. (О. Гончар).

2. Притрушувати поверхню чого-небудь чимось сипким.

Зелені ліси ялинові позацвітали та припорошили шовкові трави мов золотим маком (Ю. Федькович);

Січневий вітер припорошив могилу снігом, але хатні квіти не замерзали (С. Журахович);

// Сиплячись, притрушувати поверхню чого-небудь.

Молодий сніжок все густіше припорошував землю (К. Гордієнко);

Тужно завивав вітер. Над селом, а може, над усім білим світом кружляли сніжинки. Вони й припорошили Степчині сліди... (М. Зарудний);

* Образно. Не прийде він з далекого Мадрида, і не подасть нам дружньої руки, і в думах ним залишеного сліду не припорошать справи і роки (С. Голованівський);

// безос.

Першим сніжком землю припорошило (І. Муратов);

[Кряж:] Посивів ти, Омельку. [Самопал:] Вигадуєш... Та це ж борошно... Піввіку в млині, от і припорошило (М. Зарудний);

// Випадати в невеликій кількості (про сипкий сніг).

На світанку припорошив перший крупнистий сніжок (Іван Ле);

Тільки в лютому трохи припорошив сніжок, та й він швидко розтанув (з наук. літ.);

// тільки док. З'явитися на поверхні чого-небудь несуцільним шаром, не густо.

Іній, що припорошив бороду, вуса й грубі пухнасті брови, забілів на повіках (О. Довженко);

// тільки док., перен. З'явитися в помітній кількості (про сивину).

І мій волос сивина геть припорошила (Сл. Б. Грінченка);

На початку XVI віку в городі Нюренберзі проживав один мідник – Петро Гельє. Старість білим волосом припорошила його голову, але він не згортав рук, не кидав праці. Всі мали його за чесного чоловіка та доброго робітника (М. Коцюбинський).