припорошувати

ПРИПОРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИПОРОШИ́ТИ, рошу́, ро́шиш, док., перех.

1. Покривати злегка порохом.

На морському кітелі, що облягає могутні плечі Дорошенка, — якір, ланцюг і секстан.. Подейкують, що йому теж відставка. Невже відплавав своє, невже тепер припорошуватимуть степові вітри той золотий секстан, і ланцюг, і якір?.. (Гончар, Тронка, 1963, 149).

2. Притрушувати поверхню чого-небудь чимсь сипким.

Зелені ліси ялинові позацвітали та припорошили шовкові трави мов золотим маком (Федьк., Буковина, 1950, 63);

Січневий вітер припорошив могилу снігом, але хатні квіти не замерзали (Жур., Вечір.., 1958, 281);

// Сиплячись, притрушувати поверхню чого-небудь.

Молодий сніжок все густіше припорошував землю (Горд., Чужу ниву.., 1947, 155);

Тужно завивав вітер. Над селом, а може, над усім білим світом кружляли сніжинки. Вони й припорошили Степчині сліди… (Зар., На.. світі, 1967, 413);

*Образно. Не прийде він з далекого Мадріда, і не подасть нам дружньої руки, і в думах ним залишеного сліду не припорошать справи і роки (Голов., Поезії, 1955, 56);

// безос.

Першим сніжком землю припорошило (Мур., Бук. повість, 1959, 139);

[Кряж:] Посивів ти, Омельку. [Самопал:] Вигадуєш… Та це ж борошно… Піввіку в млині, от і припорошило (Зар., Антеї, 1962, 249);

// неперех. Випадати у невеликій кількості (про сипкий сніг).

На світанку припорошив перший крупнистий сніжок (Ле, Наливайко, 1957, 265);

Тільки в лютому трохи припорошив сніжок, та й він швидко розтанув (Колг. Укр., 12, 1958, 35);

// тільки док. З’явитися на поверхні чого-небудь несуцільним шаром, не густо.

Іній, що припорошив бороду, вуса й грубі пухнасті брови, забілів на повіках (Довж., І, 1958, 313);

// тільки док., перен. З’явитися у помітній кількості (про сивину).

Хоч сивина й припорошила скроні, Хоч за плечима вже півсотні літ, — Ми й досі комсомольці! Не холоне Вогонь сердець, Душі не в’яне цвіт! (Нех., Чудесний сад, 1962, 57).