припоручати

ПРИПОРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИПОРУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, док., що, заст.

Доручати.

– Громада звірів припоручила мені [лисиці] піднести вашому степенству [левові] хліб-сіль (з казки);

Нас приймають за послів од якогось чорного царя, що припоручив “вибити патрети” з дівчат (М. Коцюбинський);

// Віддавати на чиюсь відповідальність кого-, що-небудь.

Як тілько знайшовся він [бичок], мати припоручила його Івасеві (Панас Мирний);

Ні, княгиня не помилилась, взявши Малушу до терема, – тямуща вона, чесна, такій хоч і весь терем можна припоручити (С. Скляренко);

Ніс [вовк] її [дівчинку] долинами далекими, Про весілля розмовляв з лелеками, Звичаям звіриним научав, Сон її зайцям припоручав (А. Малишко).

Значення в інших словниках

1. припоручати — припоруча́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. припоручати — -аю, -аєш, недок., припоручити, -ручу, -ручиш, док., перех., заст. Доручати. || Віддавати на чиюсь відповідальність кого-, що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. припоручати — ДОРУЧА́ТИ кому (виконання чогось), ПОКЛАДА́ТИ на кого, ПРИРУЧА́ТИ розм., ПОРУЧА́ТИ розм., ПРИПОРУЧА́ТИ заст.; ДОВІРЯ́ТИ, ПОВІРЯ́ТИ (ПОВІ́РЮВАТИ рідше) (особливо важливу роботу, обов'язки); ПОКИДА́ТИ, ПОЛИША́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
4. припоручати — ПРИПОРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИПОРУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, док., перех., заст. Доручати. — Громада звірів припоручила мені [лисиці] піднести вашому степенству [левові] хліб-сіль (Укр.. казки, легенди..  Словник української мови в 11 томах