природжений
ПРИРО́ДЖЕНИЙ, а, е.
1. Властивий від народження; вроджений, успадкований.
Захворювання серця бувають природжені і набуті (з наук. літ.);
Онися примітила, що чогось втратила природжену сміливість (І. Нечуй-Левицький);
По всіх п'єсах дядя Ваня грав самого себе. Він умів чарувати, мав природжений гумор, знав смаки глядачів (Ю. Яновський);
Військова виправка [начштабу], здавалося, була природженою (Яків Баш).
2. Який від народження має нахил, здібності до чого-небудь; природний.
[Вольдемар:] Я творча натура, щоб ти знав. Я, можна сказать, природжений танцюрист (З. Мороз);
Запевняли [матроси] його наперебій: – Ти ж природжений кок! (Д. Ткач);
Зневаживши пересуди сусідок, вона щиро віддала свою руку цьому гарячому, бурхливому старшині з вигнутими ногами природженого вершника (О. Гончар).
3. рідко. Який належить кому-небудь з давніх-давен; споконвічний.
– Не вільно русинові жити на природженій, споконвічній землі своїй, у руському місті Львові (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)