прирікати
ПРИРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИРЕКТИ́, ечу́ ече́ш, док.
1. кого, на що, до чого. Визначати кому-небудь якусь долю, перев. недобру, неминучість чого-небудь, засуджувати до чогось.
– Богине із богинь .. розкажи, хто ти: чи з власної ти волі, чи з чарів, чи з чудес живеш у цій недолі? Ах, догадався я! То, певно, чарівник Тобі на самоті пишатися прирік І стереже тебе за ржавими замками (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
Вони – воєводи й бояри Гори – карали оцих .. чорних людей як тільки могли, кидали в паруби [в'язниці], віддавали на потік, пограбування прирікали на смерть (С. Скляренко);
Скажи-но, ангеле, торік Що я найліпшому прирік (І. Франко);
Ох, який безладний був отець Гаврило! Безтямно любив свою маленьку дружиноньку і прирік її на вічну каторгу з ненажерливими свиньми (П. Загребельний).
2. що, кому. Провіщати що-небудь комусь.
Чи стерпить він, бездомний мандрівник, Тупих сатрапів самохіття .. О, не таке поет поетові прирік В останню ніч старого року! (М. Бажан);
Вже й городина на грядках вибуяла, вже рясно зав'язалися по садах маленькі яблука та груші, а дощу нема й нема. Багато хто вже прирікав посуху й неврожай, і люди з тривогою дивилися на білясте, злиняле небо, через яке звільна котилося день при дні розпечене, сліпуче сонце (Б. Антоненко-Давидович);
// Призначати кого-, що-небудь для чогось, комусь.
– Маю я в почеті німф найприкметніших дві семериці; Вродою дивною з них найповабнішу – Деіопею – Нині ж тобі прирікаю віддати у шлюб непорушний (М. Зеров).
3. кому, що, на що, до чого, чому. Своїми діями, впливом спричиняти кому-небудь щось, перев. негативне.
Репліки повинні бути [в сценарії] виразні і якнайкоротші. Не можна писати скрізь усе до кінця і тим самим прирікати артиста на роль читця (О. Довженко);
// Своїм існуванням, виявом, розвитком спричиняти щось негативне.
Надзвичайно занижена ставка амортизаційних відрахувань буквально тягла назад всю економіку країни, прирікаючи її на вічне відставання від світового рівня (з наук. літ.).
4. що, перев. з інфін., діал. Обіцяти що-небудь.
Робітники, раді так несподіваній щедрості Германа і його обіцянкам, кланялися і прирікали мовчати (І. Франко);
Суд свого допитує: – Ну, був чи не був – прирікав женитися чи ні? (Марко Черемшина);
Коли ж ми вернули з його похорону, .. заблагала [мати], щоб я не опускав [залишав] її ніколи, щоб прирік це ось тут у його кімнаті, де ще дух його перебував і є свідком її просьби (О. Кобилянська);
Старша учителька Марія веліла йому з дівчатами прийти до себе; прирекла вишукати для них відповідне помешкання (С. Ковалів).
5. що, рідко. Те саме, що промовля́ти.
Утішені баби голосно прирікали, що хто дає на нове господарство, і на цей раз дари їх були щедрі і давалися з охотою (Г. Хоткевич);
– Цілуй у бороду Господа нашого! – прирікає матушка Реїса (О. Донченко);
Вона прирекла до дітей: “Чекайте, діти!” (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)