приспівувати
ПРИСПІ́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИСПІВА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. тільки недок. Співом, піснею супроводжувати якусь дію.
Приспівує старий, косить, кладе горами покоси (Т. Шевченко);
Олександра, приспівуючи та пританцьовуючи, побігла до своєї торбини й сіла полуднувати з сапальницями (М. Коцюбинський);
Коло скрині поралася Мар'яна: перекладала щось, .. роздивлялась до світла й тихо приспівувала (С. Васильченко);
Взявшись за руки, дівчата закружляли навкруг старого, приспівуючи: “А ви жито Сіяли, сіяли. А ми жито Жали, жали” (А. Хижняк).
2. що. Співати тихо, напівголосно; наспівувати.
В кімнаті на лежанці сиділа стара, гойдала унука, посадивши в колисці, та приспівувала дитячих пісень (І. Нечуй-Левицький);
* Образно. Хмелина пісеньку таку Приспівує дубку: “Здоров, козаченьку-дубочку” (Л. Глібов).
3. тільки недок. Співати, наспівувати під музику, танок або вторувати кому-небудь співом.
Кобзар грає й приспівує (Т. Шевченко);
Бородавкін теж любив співати, але мав дуже різкий голос. Він почав приспівувать .. і задерчав, як та струна, якою кушнірі [кушніри] б'ють вовну (І. Нечуй-Левицький);
Поміж гостями захоплений сміх. Дехто приспівує, дехто плеще в долоні у такт танкові (С. Васильченко);
Вона впізнала Семенів голос. Він приспівував собі до танцю (Л. Смілянський).
4. тільки недок., рідко. Співати час від часу.
Вже й синичка голосніше приспівує, горобці метушаться, відчуваючи прихід весни (О. Копиленко).
5. що, перен., рідко. Говорити що-небудь, перев. приємне для слухача.
– Тут і видно, – відозвався [відізвався] він, – хто верх веде дома! Бабське панування! .. Встидайся, старий! У твоїй молодості приспівував ти інакше (О. Кобилянська).
6. що, заст. Утрачати що-небудь через спів.
Да ти, дівко, свою долю у п'ятінку приспівала (П. Чубинський).
Словник української мови (СУМ-20)