приставний
ПРИСТАВНИ́Й, а́, е́.
1. Який приставляють до чого-небудь.
Бурчак допитливо позирає то на Зою, що притулилась на приставному стільці в колі .. молоді, то на Олену Мурову, яка замріялась у переднім ряді (В. Земляк);
Він примружив очі, ворухнув плечем – хотів привітатись з усіма за руку, а тоді хитнув головою і сів біля приставного столика (Ю. Мушкетик);
Навчились [слов'яни] робити облогу і здобувати фортеці, застосовувати при облозі міст стінопробивні тарани, каменеметальні машини, приставні драбини (з навч. літ.).
2. Який пришивається, прикріплюється і т. ін. до чого-небудь.
– Надпороти підкладку приставного коміра, і на бортовці [на бортівці] зеленою ниткою нашито цифру двадцять п'ять... (В. Кучер).
3. лінгв. Те саме, що протети́чний.
Приставний в перед у характерний для більшості українських говорів, через що він закріпився і в літературній мові (вулиця, вухо, вуса, вузький), а приставний г перед у (гулиця, гуж, гухо, гузький) уживається значно рідше (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)